Середньостатистичний американський будинок зразка 2002 року мав площу 196 кв. м. Приблизно 87% будинків оснащені централізованою системою кондиціювання повітря. В 55% було, принаймні, дві туалетних кімнати. В 58% - один і більше камінів. 52% будинків були не нижче двох поверхів висотою.
В 2003 році в США налічувалося 121.4 млн. будинків, квартир, інших одиниць житлової площі різного рівня упорядженості й, відповідно, ціни. Американці проживали в 105.9 млн. із цього загального числа жител. З них 72.7 млн. перебувало у власності (або були не повністю викуплені власниками), 33.2 млн. орендувалися. Інші будинки й квартири виставлені на ринку житла чекаючи покупців, простоюють по різних причинах або використовуються не по прямому призначенню. Ці дані опублікувало Бюро Перепису Населення\US Census Bureau.
Однак і в США існує гостре житлове питання: проблема полягає в недостачі недорого житла. Причому гострота цієї проблеми наростає: за останні 25-30 років кількість недорогого житла ($300 на місяць, у цінах 1995 року) залишалося на одному рівні, при тім що число орендарів житла з низькими доходами ($12 тис. у рік, у цінах 1995 року) неухильно зростало. Так, в 1970 році попит на дешеве житло в країні в цілому задовольнявся практично повністю: на 6.2 млн. орендарів з низьким доходом доводилося 6.5 млн. одиниць житла для оренди. Через 25 років - в 1995 році число таких орендарів зросло до 10.5 млн., а кількість дешевого житла навіть незначно знизилося до 6.1 млн. Така значна недостача дешевого житла - 4.4 млн. одиниць - найвищий показник за всю історію обліку цього параметра.
14.4 млн. американських родин з низьким рівнем доходу вкрай мають потребу в поліпшенні житлових умов. Як правило, дешеве житло перебуває в поганому стані й виявляється першим у черзі на знос, на реконструкцію або приходить у непридатне для життя стан. Між 1973 і 1993 роками 2.2 млн. одиниць дешевого житла зникло з ринку. В 1999 році на ринку житла перебувало тільки 4.9 млн. дешевого житла для 7.7 млн. надзвичайно малозабезпечених родин.
Федеральні влади США почали боротися із цією проблемою давно: в 1937 році був прийнятий Житловий Акт/Housing Act, відповідно до якого федеральне правительство субсидіювало оренду житла для незаможних верств населення: орендар оплачував частину оренди (30% від чистого сукупного доходу родини), інше оплачувало державу. В 1998 році по цій програмі субсидії були надані 2 млн. людей з низьким рівнем доходу, що живе у великих містах. Однак 2.75 млн. інших незаможних орендарів не одержали необхідної допомоги в тім році.
В 1998 році Департамент житла й міського розвитку США дає такий соціальний портрет родин-одержувачів житлових субсидій: 40% від загального числа - родини з одним дорослим годувальником і дітьми; біля третини - люди похилого віку, 50% - представники національних меншостей, 25% - працюючі жителі США із середнім річним доходом $9.5 тис. (украй низький рівень доходу), 17% - зарабативающие менш $5 тис. у рік. По даним Національної Коаліції Надання Житла Незаможним\National Low Income Housing Coalition лише третя частина родин, що мають право на субсидії, звертається за ними.
