В 1962 році у швейцарському місті Лозанна відбулося перший міжнародний конгрес художнього текстилю. Саме тоді Ле Корбюзье висунув нове для декоративно-прикладного мистецтва назва, у російської транскрипції звучне «мюральномад». Згадавши художників-муралистов, а разом з ними й кочівників-номадів, неважко догадатися, що мався на увазі якийсь предмет, що прикрашає стіну, а при необхідності легко переноситься. іншими словами, мова йшла про гобелен.
Від завіси до гобелена
Залежно від часу й місця ткану картину називали по-різному. Безперечно, спосіб її створення належить до найдавніших і найпростіших прийомів текстильного вироблення. Приміром, лляна завіса з витканими різнобарвними зображеннями лотоса й жука-скарабея була знайдена в гробниці єгипетського фараона Тутмоса IV. За часом знахідка ставиться до 1400-м років до н.е. Звичайно, це ще не гобелен, а всього лише його попередник. Однак з тих далеких часів гобеленова техніка не перетерпіла особливих змін: для створення тканої картини дотепер досить рами із прямовисно натягнутими нитками основи. Протягом сторіч мінялися лише тканини, склад використовуваних барвників, способи декорування полотна так мода на зображувані сюжети.
Лицьовий або стінний килим, килимова вишивка, плетений килим, створений за допомогою коклюшок, шпалери й, нарешті, гобелен. Останні дві назви більше інших прижилися в нашім словнику для позначення тканих настінних прикрас. Меж тим це не зовсім вірно. По суті шпалери являють собою безпощадно настінний килим, із сюжетною або орнаментальною композицією, витканої методом так званого репсового утокового переплетення, коли кожна утокова нитка ведеться тільки в границях своєї барвистої плями. Подібна техніка була широко відома вже в античний період; саме таким способом створювалися знамениті коптские тканини. У міру розвитку прийоми істотно різноманітилися: утокове переплетення стали сполучити з в'язанням вузлів, декоративними петлями, вишивкою й навіть живописом.
Із часів раннього середньовіччя шпалерами утеплювали й одночасно прикрашали холодні кам'яні стіни. Будь те парадний зал або анфілада кімнат замка, стіни або аркади нефа кафедрального собору, черги шпалер була обов'язковим елементом будь-якого інтер'єра. Вона створювала ілюзію руху по алеї. Звідси, імовірно, виникло й саме слово spalliera, у перекладі з італійського означаюче «ряд дерев».
Що стосується гобелена, то в точному значенні слова так називаються лише вироби знаменитої паризької мануфактури, заснованої в середині XVII століття й діючої понині. Усе почалося з того, що в 1601 році французький король Генріх IV, натхненний славою фламандських шпалер, виписав у Париж брюссельських ткачів Марка де Команса й Франсуа де ла Планша. Обоє вони влаштувалися в передмістя столиці, у кварталі Сен-Марсель, у будинку майстрів - фарбарів вовни по ім'ю Гобелен. Незабаром в «Будинку Гобеленів» було налагоджено «виробництво шпалер за зразком бельгійських», а в 1667 році, під час правління «короля сонця» Людовика XIV, воно було перетворено в Королівську мануфактуру Гобеленів. Саме з тієї пори всі шпалери французького виробництва стали йменуватися гобеленами.
Створювалися вони вручну, на спеціальних верстатах, причому, на відміну від шпалер, не єдиним полотном, а окремими ділянками, які потім зшивалися тонкою шовковою ниткою. Таким чином, побачивши виворіт килима, можна без праці відрізнити шпалери від гобелена, у той час як лицьова сторона обох виробів являє собою єдину ткану картину. Тим більше що й шпалери, і гобелен, створювані, як правило, з тих самих матеріалів - кольорових вовняних і шовкових ниток, - практично одночасно переживали всі етапи розвитку моди й зміни стилю й часто імітували один одного.У компанії з Рафаелем
Як відомо, основою створення шпалери й гобелена є малюнок, що переводиться на картон у натуральну величину. В обов'язок картоньеру ставилося досконально обробити зроблений художником ескіз і вивірити всі контури так, щоб будь-яка деталь могла бути втілена в тканому переплетенні. Незважаючи на те, що це заняття було довгим, відповідальним і досить кропітким, щиру славу й гордість тієї або іншої мануфактури становили імена не картоньеров, а живописців, які створювали сюжети для майбутніх безсмертних добутків.
Як заслужено окремою сторінкою в історії мистецтв стали французькі гобелени Парижа, Бове або Обюссона, точно так само особливе місце в ній зайняли й брюссельські шпалери. Знов-таки, завдяки зоряним іменам живописців. Художня вершина Північного відродження й фламандського барокко, шпалери стали здобувати особливу славу в XV-XVI століттях, коли з їхнім виробництвом були тісно зв'язані імена Яна ван Єйка, братів Лимбургов і Гуго ван дер Гуса. В XVII столітті цю яскраву плеяду поповнив Питер Рубенс.
В 1515 році одному з перших відомих нідерландських виготовлювачів шпалер Питеру ван Алсту надійшов замовлення від Римського Тата Лева Х на серію робіт для Сікстинської капели: випливало перевести в шпалери картони Рафаеля до «Діянь апостолів». Результатом цього стали сім килимів висотою п'ять метрів і загальною довжиною 42 метра. Згодом серія одержала величезну популярність, неодноразово повторюючись у безлічі реплік. Уже на той період техніка шпалерного ткацтва досягла надзвичайних висот: сполучення шовкової пряжі, золотих ниток, безлічі квітів з багатою палітрою відтінків, пишні бордюри, що обрамляють фігурні композиції, вигадливі переплетення флореальних мотивів і т.д. Проте згодом образотворчі композиції ускладнювалися, шпалери ставали відбиттям істинно рубенсовского барочної пишноти, багато доповнювалися архітектурними деталями; удосконалювалися й палітра барвників, і тонка техніка переплетення ниток. Сюжетом, як правило, ставали традиційно вирішені старозавітні, алегоричні й міфологічні композиції.
У Франції мануфактурою Гобеленів завідував перший художник Людовика XIV, творець «Великого стилю», що видається художник академічного класицизму Шарль Лебрен. Його стиль також виріс із традицій Рафаеля і його школи, барочних розписів Пьетро да Кортона, фламандського барокко Рубенса, архітектурних зображень на картинах художників венеціанської школи. Їм був створений і втілений, у тому числі й у гобелені, парадний стиль, повною мірою отвечающий прагненню прославити абсолютну монархію Людовика XIV.
У цей час подання про гобелен у корені міняється. Зокрема, зростає роль картону, що з ескізу перетворюється в примусовий зразок, закінчене мальовничий добуток, призначений для точного репродукування. Крім того, саме при Лебрене гобелен стає невід'ємною частиною архітектури, її доповненням. До цього вільно висячий на стіні й службовець лише фрагментом декорування інтер'єра, гобелен виявляється міцно натягнутим на підрамник і в деякому змісті виконуюча роль шпалер.
Зі зростанням вимог до копіювання картонов рафинируется й сам процес ткацтва: найбільш придатними для цього матеріалами стають тонкий шовк і золоті нитки при максимальному збільшенні числа квітів і відтінків. Що стосується змісту, те біблійні сюжети йдуть у минуле, а темою барочного гобелена всі частіше стають міфологічні й історичні сцени.Новий період
Виникши не берегах Рейну десь на початку XI сторіччя, досить швидко «скоривши» Західну Європу й досягши свого найвищого розквіту у Фландрії й Франції, шпалери й гобелен не могли обійти стороною й Росію. Зрозуміло, що пильно спостерігав за досягненнями сусідів і, що прищеплює кращі з них у Батьківщині, Петро I в 1716 році запрошує в молоду столицю декількох ткачів із Франції. Уже на наступний рік у Петербурзі з'являється шпалерна мануфактура, однієї з перших робіт якої стає знаменита «Полтавська битва», створена по картоні Луи Каравака. Цікаво, що увесь час існування петербурзької мануфактури, аж до 1859 року склад її службовців постійно поповнювався французькими й фландрскими ткачами. Іншими словами, спроби збереження мистецтва настінного килима підтримувалося на найвищому монархічному рівні, завдяки чому шпалери й гобелен надовго залишалися обов'язковим елементом інтер'єра царських покоев і апартаментів багатої знаті. Незважаючи на безліч робіт, по суті французькі гобелени, що копіюють, у період свого недовгого, але бурхливого розквіту російські шпалери вбрали й трансформували кращі досягнення класицизму. Друга половина XVIII - початок XIX століття стали часом, коли повною мірою виявилися і її яскравий декоративний початок, і самобутність, і органічний зв'язок з мистецтвом створення інтер'єра.
XIX сторіччя стало часом занепаду гобеленового виробництва не тільки в Росії, але й по всій Європі. Основна причина складалася, імовірно, у тім, що по-справжньому багаті замовники перестали існувати як клас, а художні потреби нового дворянства стали зводитися до куди більше скромних, аж ніяк не монументальним творам декоративно-прикладного мистецтва. Проте спроби відродити гобелен уживали неодноразово. Зокрема, в Англії в 1861 році Вільямом Моррисом була заснована шпалерна мануфактура, що проіснувала аж до 1940 року. Більшою мірою прагнення відродити мистецтво картинного ткацтва виявилося у Франції. Тут на початку XX століття в безлічі створювалися точні репліки картин Руо, Матисса, Пикассо.
Мистецтво створення гобелена було пов'язане з іменами таких художників, як Дали, Кандинский, Леже, Шлюб, Крокував, Ле Корбюзье. Нова історія шпалер складалися під егідою звільнення тканої картини від зайвої мальовничості, повернення до колірного мінімалізму й декоративності, відмови від перспективи. Після 1945 року подібні тенденції були пов'язані з ім'ям французького художника Жака Люрса, прихід якого ознаменував появу принципово нового гобеленового стилю. Суть його зводилася до простої техніки, площинній композиції й убогості фарб, що було цілком у дусі середньовічного гобелена. Мануфактурне виробництво відроджувалося й в інших країнах Європи й Америки. Однак якщо французькі художники багато в чому намагалися зберегти класичні тенденції, то представники країн, що не мають багатої багатовікової традиції шпалерного ткацтва, як правило, виступали прихильниками принципово нових для цього виду мистецтва матеріалів (наприклад, льна, грубої вовни, пеньки й т.п.), свідомо порушуючи чистоту технічних прийомів і використовуючи нові формати. Поступове мистецтво гобелена перетворювалося з мануфактурного виробництва в авторську роботу, що й становило його основну цінність.
Пануючий у наші дні стиль ганьби-тік поширився й на шпалери. Як і сторіччя назад, сучасні художники як і раніше створюють ткані картини старим як мир методом переплетення ниток основи й качка на дерев'яній рамі, з огляду на, однак, стилістичні особливості сьогоднішнього інтер'єра. Основним мотивом стає абстрактне зображення, відмітними рисами - використання нових технічних прийомів в'язання вузлів, вишивки, стеклярусу, фрагментів нерівномірного ткацтва й т.д.
Гобелен може бути присутнім як ткана картина, величезного - у всю стіну - килима, невеликої накидки для крісла або служити свого роду перегородкою в приміщенні. Іншими словами, він виступає відразу в декількох іпостасях: як декоративний елемент інтер'єра; як матеріал, що володіє звуко- і теплоізоляційними властивостями; у якості одного зі способів зонирования приміщення; просто яскравим акцентом, що відбиває задум дизайнера.
Перекресливши постулати Люрса, що зараховував шпалери до монументального мистецтва, і Ле Корбюзье, що повністю разделяли ця думка живописця, сучасна тканий килим істотно зменшився в розмірах, пристосувавшись до навколишнього його середовища й підкорившись їй. До речі, подібна тенденція існувала вже із середини минулого століття, коли художники, цінителі й колекціонери гобеленів звернули свій погляд до малих образотворчих форм. Уже тоді ткане полотно, втративши масштабність і монументальність, поступово стало перетворюватися в дуже гарний, дорогий і оригінальний, більше того - авторський і ексклюзивний, але все-таки аксесуар. Таким він увійшов в XXI століття, у чомусь що изменились, у чомусь вірним традиції, але як і раніше важливим елементом інтер'єра й зразком декоративно-прикладного мистецтва.ДУМКА ФАХІВЦЯ
Юсеф РОСТАМПУР,
ген. директор Центра перських килимів «Санам ПКР»
Для додання інтер'єру затишку й респектабельності замість гобелена можна використовувати перський килим ручної роботи. У виготовленні справжнього перського килима беруть участь два майстри-художника: один виконує свою роботу на папері, а другий «малює» нитками на основі. Спочатку з'являється ескіз. Його підготовка - справжній художній процес. Потім починається процес ткацтва, що забирає тривалий час (рік роботи й більше). Розмір такого килима може бути різним, за бажанням замовника, і виконаний у різних художніх стилях: біблійний сюжет, сімейний портрет або орнамент. Спеціальною стрижкою ворсу килима можна додати малюнку обсяг. Вручну робиться не тільки сам килим, але й сировина для виготовлення (натуральні барвники, тваринні й мінеральні пігменти). Кожний з них є єдиним, вартість його згодом тільки зростає. Справжній перський килим - це не тільки прикраса інтер'єра, але й твір мистецтва: ткач, що створює свій черговий шедевр, зрівняємо тільки з музикантом, що, граючи по нотах, виконує мелодію у своєму стилі й передає через нього свій настрій і почуття.
Марія ВАСИЛЬЄВА,
дизайнер салону класичного інтер'єра «Ego Hall»:
З 60-х років ХХ століття почався новий розквіт мистецтва гобеленів - вони стали застосовуватися в меблевому виробництві як елітна оббивна тканина. Сучасні дизайнери інтер'єрів використовують гобелен в основному в такій якості.
У заміських будинках модно заповнювати гобеленами простінки, використовувати їх для декорування коминкових і грубних екранів. Тематика й колірна палітра виробів при цьому визначаються смаком замовника й загальною концепцією оформлення інтер'єра.
Ще одною популярної «функцією» гобелена є прикраса жіночого будуара, спальної кімнати. Як правило, господарки вибирають витончені вироби із шовку, які дуже часто стають улюбленою дрібничкою, створюють гарний настрій і «угамовують» прагнення до прекрасного.
Стаття отримана: www.Zagorod.spb.ru
