Різні архітектурні стилі, виникаючи в різний час, є відбиттям розвитку людської думки, технічного прогресу й процесів, що відбуваються в суспільстві. Архітектурні спорудження й інтер'єри, як свідки історії, зберігають для нас пам'ять про драматичні події в житті держав і окремих людей.
XIX століття називають золотим століттям російської культури. Але поряд з розвитком літератури й образотворчих мистецтв - це вік найвищого зльоту російського прикладного-декоративно-прикладного мистецтва й золотий століття російської садиби. Після Вітчизняної війни 1812 року по всій території Росії починають відроджуватися зруйновані війною й будуватися нові садиби російських дворян, людей богатих і, як раніше говорили, середньої руки. Такими садибами, більшими й малими, багатими й скромними "засіяна всіма нашими мальовничими й сумовитими, горбкувата й покрита болотами або степовою Руссю". Звичайний порядок розташування будівель садиб дуже гарний. Центральний корпус і крила, що примикають до нього, - прекрасно знайомий нам план, покладений в основу й Таврического палацу Старова, і Павловского палацу Кваренги. Строгий і в той же час витончений класицизм, що панував наприкінці XVIII - першій половині XIX століття не тільки в Росії, але й у Європі, на початку XIX століття досягає свого розквіту й одержує назву "ампір" (фр. Empire - імперія). Але якщо в Західній Європі цей стиль, що виражає претензії на імперську велич Франції, був парадним і холодним, то в Росії він стає затишніше, "домашнє", скромніше, не втрачаючи при цьому краси й вишуканості. Чималу роль у цьому зіграла російська садиба.
Поняття інтер'єра включає архітектурне рішення приміщення, обробку стін, стель, підлог і предмети інтер'єра. Російські архітектори й художники XIX століття, створюючи інтер'єри палаців і садиб, як правило, проектували й меблі. Зберігаючи свою функціональність і зручність, меблі поступово стає изящнее. Саме на початку століття складаються комплекти меблів, призначені для певних інтер'єрів, які ми звично називаємо "спальня", "кабінет", "їдальня", "вітальня". Стільці, крісла й дивани повторюють вигини людського тіла, маленький витончений столик розкладається, перетворюючись зі столика для рукоділля, то в письмовий стіл, то в мольберт. За розсувний обідній стіл-"стоногу" могли сісти від вісімнадцяти до вісімдесятьох чоловік - скільки було запрошено.
Архітектура класицизму й, зокрема, ампіру, як відомо, заснована на зразках Древньої Греції й Рима. Строгість ліній, гармонія пропорцій, ясно виражена конструкція - всі ці характерні риси класичної архітектури виявилися й у меблях. Деякі предмети часом нагадують архітектурне спорудження в мініатюрі. Ніжки у вигляді струнких, спрямованих угору колон закінчуються витонченими капітелями й прикрашаються каннелюрами (вертикальними жолобками). Спинками стільців служать ліра, переплетені стрілчасті арки або віяло з пальмових листів. Орнамент різьблення або бронзових прикрас теж являє собою варіації античних мотивів - меандр, лаврові вінки, листи аканта. Після війни 1812 року популярність здобуває військова, тріумфальна тема. В орнаментах предметів інтер'єра з'являються мотиви древніх озброєнь: бойова збруя, щити, мечі, шоломи, списи.
Але російські майстри не просто запозичили "стиль імперії", копіюючи добутку французьких мебельників, а творчо переробили його так, що за свої національні особливості в Росії цей стиль заслужено одержав назву "російський ампір".
Найбільше часто використовуваною деревиною для виготовлення меблів спочатку була цінна деревина. Наприкінці XVIII століття в Росії була уведена заборона на ввіз у країну ряду товарів, у тому числі цінної деревини. Російські майстри знайшли йому не просто гідну, але й заміну, що перевершила всі очікування - карельську березу, що стала візитною карткою нового етапу розвитку російського меблевого мистецтва. Особливо полюбив карельську березу Карл Іванович Россі, що не тільки будував палаци в Санкт-Петербурзі, але й приділяв увагу проектуванню предметів інтер'єра. Важко забути знамениті гарнітури Россі з карельської берези, підлокітниками в яких служать величні лебеді з добірно вигнутими шиями. Багатство текстури карельської берези, її колірної гами - від коричнювато-жовтих до золотаво-охристих тонів, її сонячна теплота не тільки вносять розмаїтість, але й наповнюють інтер'єр світлом навіть у похмурий день.
Андрій Никифорович Воронихин, прославлений автор Казанського собору, вніс гідний вклад у меблі російського ампіру. Єгипетські мотиви були його улюбленою темою: ніжками столів і консолей найчастіше служать людські фігури в єгипетських одягах або грифони й сфінкси. Воронихин першим почав використовувати скло в меблях, і не просто шматочки смальти як мозаїчні вставки, а цільні стільниці зі смальтового скла. І, незважаючи на гадану масивність деяких виробів, для творчості Воронихина характерні не тільки стругаючи величавість і лаконічність форм, але й делікатність і витонченість у пропорціях.
У часи розквіту російського ампіру ломберні столи й усілякі столики, у тому числі "бобики", що одержали свою назву через стільницю, виконаної у формі бобу, часто прикрашалися маркетрі. Темами картин, набраних зі шпони різних порід дерева, служили сільські пейзажі, букети польових квітів або геометричні орнаменти. М'які меблі оббивалися штофом, шпалерами або ручною вишивкою. Штоф міг бути смугастим або прикрашеним букетами квітів. Створюючи інтер'єри палаців і садиб, архітектори досягали стилістичної єдності, виконуючи в одному ключі архітектурні деталі, малюнок тканини, орнаменти стін, паркету, дверей, меблів.
Класичний інтер'єр не випадково пережив зміну епох і стилів - мода мінлива, а шляхетність і аристократизм класичного інтер'єра неминущі. Зручність і продуманість меблів, витончена строгість і вишуканість декору, затишок і ненав'язливість дозволяють людині почувати себе комфортно. Часи міняються, але цінності, що зберігаються класикою, вічні.
За матеріалами фірми " Арт-Артіль"
Стаття отримана: www.Zagorod.spb.ru
