Незважаючи на багатовіковий досвід, що доводить, що шлях до серця чоловіка лежить через його шлунок, прислів'я цю давно настав час перетворити. І нехай повісяться на стеблинці шпинату прихильники дієтичного харчування, але поїсти люблять і жінки. І шлях до нашого суперечливого серця лежить через той же самий орган травлення. Якби всі молоді люди це засвоїли й призначали перші побачення в кафі або кондитерській, а не в парку з новинами про недавно переглянуту гру Олімпіади, то жінки були б куди більше миролюбні. Навіть стосовно тих, хто нічого особливого із себе не представляє.
Ти уявляєш собі шанувальника, у якого в руках не букет троянд, а пучок ревеню? Але саме так почався мій найперший роман. Парубок, дзвінка якого я марне чекала три дні, з'явився без попередження, притягши великий мішок аґрусу, оберемок дачних гладіолусів, обмотаних мокрою ганчірочкою на коріннях, і той самий пучок ревеню. Дачні дарунки. Погодься, для першого побачення дуже неординарно! Але мене скорила ця хазяйновитість. У результаті я навіки його - на цілі три роки.
Усілякої поваги заслуговують чоловіка, що дарують щось дійсно смачне й жадане замість традиційних квітів. Коли хтось Петро приносив мені букет ціною в чотири мої стипендії, я ледве рукавицю в рот не запихала, щоб не попросити його наступного разу презентувати щось більше насущне. Яку-небудь гастрономічну вкуснятину, у найгіршому разі, пару кілограмів нектарин у листопаді місяці, але найкраще - величезну вяленую рибину, що продають на ринках і, дивлячись на яку, я могла тільки довго облизуватися. Неромантично, але так хочеться... Але чоловіка, даруючи нам квіти й шоколад, імовірно, припускають, що все інше в нас уже є.
Правда, часто їм у голову приходить приголомшлива ідея повести нас у ресторан. Якщо приходить. А якщо ні, те до цьому треба ненав'язливо сподвигать і натякати. Прекрасний юнак, втілення мрії майбутніх тещ, провалився в очах своєї подружки моментально - коли не догадався купити їй морозиво, якого тієї дуже хотілося. Жадібність? Можливо, але часто чоловіка - як не дивно - іноді просто не догадуються, що ми теж, вибачите за каламбур, люди! І що теж буваємо голодними й тому нещасними. Одна дівчина, придя на побачення після роботи, довго боролася зі спокусою послати на всі чотири сторони кавалера, що намагався розмовляти про фільми й про філософію... Нарешті, вона не витримала: "Ти прости, але я жахливо голодна й не в змозі нічим цікавитися, крім геть того "Макдональдса". Треба було бачити його особа! "Я ж не знав, що ти хочеш їсти", - пролепетав він і швиденько повів голодуючу у фаст-фуд. Після великої порції картоплі й " биг-маку" красуня прийшла в гарний настрій, а сидячий навпроти парубок здався їй не таким вуж і нудотним.
"Знаєте, як змусити мене закохатися? - говорить моя подруга Наталя. - Треба мене як варто погодувати". Наташка без розуму від кулінарних шедеврів і побувала, здається, у всіх симпатичних ресторанчиках міста. Вона готова без кінця розповідати нам, чим відрізняється французька кухня від італійської, а китайська від японської, учить всіх бажаючих є паличками, у чому досить превстигла, і міркує про цілющу силу різних сортів чаю. Її застілля - це Лукуллов бенкет, що змушує содрогаться аматорок дієт і танути, як масло на сковорідці, представників сильної підлоги. Внаслідок свого захоплення Наталя має досить пишну комплекцію, але не сумніваюся, що вона здатна надягти кільце на палець будь-якому чоловікові, тому що перед її грибним жульеном не встояв ще не один серцеїд факультету.
Прийнято вважати, що одне із самих більших задоволень у житті жінка випробовує побачивши, як улюблений чоловік поїдає приготовлену нею їжу. Отож, для чоловіків це - не менше задоволення. Їм насправді дуже приємно нас годувати. І побільше, побільше. Просто вони, на відміну від нас, упевнені, що дієти - це примха, а гарний апетит асоціюється в них зі здоров'ям жінки. У первісну старовину жінки самі тягали на плечах убитих козуль, а потім нарівні із чоловіками з'їдали підсмажене на першому вогні м'ясо. Первісна жінка зрадила б ганьбі плем'я того чоловіка, хто насмілиться спокушати її на голодний шлунок озерним лотосом... І в глибині душі ми - правнучки тих найперших жінок на землі - тяжіємо до чоловіків, здатним не тільки втихомирити наш дух, але й догодити плоть.
Чекати від чоловіків подвигу в плити - рівноцінно очікуванню, що зацвіте кошик з вугіллям, як мріяла Ассоль. Але коли це відбувається, то стає незабутньою подією, гідною червоного дня календаря! Мене чомусь жахливо розчулює маленька шумовочка, затиснута в чоловічій п'ятірні, і зосереджено наморщене мужнє чоло, що намагається осмислити, що означає запис у кулінарній книзі "пропассировать овочі й припустити лук". Результатом цих старань виявляється, як це ні дивно, цілком їстівна страва. Що з того, що це макарони з магазинними котлетами? Страва слід з'їсти з величезним апетитом, не забуваючи похвалювати кухарі й даючи стимул для нових подвигів. Але чоловік - істота хитре. Вислухавши всі дифірамби, він у відповідь почне запевняти, що йому, клишавому, далеко до такої розумниці-рукодільниці, як ти! І що в тебе однаково вийде смачніше й краще! Ми танемо, якось забуваючи, що це означає вічне поселення поруч із плитою. Лукаві.
Але якщо чоловік розуміє красу трапези й уміє готовити... Зрештою, не зрячи ж шеф-кухарі в усьому світі - чоловіка! Коханий, що зустрічає тебе у фартуху з ополоником у руках, у кухні, по якому бродять чудові заходи, із шиплячою каструлею на плиті, з накритим столом, заставленим бутербродиками й салатиком, зі словами "А ти саме вчасно, дорога, у мене вже майже все готово!"... И навіщо отут якийсь білий кінь і серенади? От він, принц. Олена Зверлова
18.02.02
Стаття отримана: Жіночий журнал Клео.Ру
