Це хвора тема як для самих москвичів, так і для "гостей столиці", які по різних причинах хочуть залишитися жити в Москві назавжди. Про це багато говорять, сперечаються до хрипоти. Хтось доводить, що добре можна жити й поза Москвою, хтось ставить за приклад знаменитостей, які змогли пробитися тільки в столиці. А віз і нині там.
Проблема є. Усі хочуть у Москву, а москвичі недолюблюють цих усіх. Виходить такий шовінізм по^-столичному. Якщо націоналісти кричить: "Росія для росіян!", те московські жителі: "Москва для москвичів!" Вносяться навіть пропозиції ввести візовий режим на в'їздах у столицю.
Бідні москвичі, не бійтеся нас, ми адже зовсім не страшні!Вони не зважають на нас!
Недавно дивилася чергове струм-шоу, у якому піднімалася тема Москви й лимитчиков. Одна аристократичного виду дама, презирливо дивлячись на дівчину, всіма правдами й неправдами закрепившуюся в Москві й що одержала-таки прописку, заявила: "У нас, корінних москвичів, є свій уклад життя, традиції, культура! А приїжджі не бажають уважатися з усім цим!"
Про що це вона? Із чим не хочуть уважатися приїжджі? Я живу у своєму рідному місті майже 25 років, і ніяк не можу узяти до тями - що іногородня людина може зробити такого, щоб я, як корінна жителька, образилася? Плюне мені, чи що, при зустрічі в особу, або скаже яку-небудь гидоту? І чиє достоїнство я ображу, приїхавши в Москву й почавши робити спроби залишитися в цьому місті? Не зрозумію.
До питання про корінних жителів. Упевнено, що в гнітючого числа москвичів якщо не батьки, то бабусі й дідусі колись приїхали скоряти столицю й міцно осіли в ній, зрозумівши, що кращого міста у світі їм не знайти.Вони забирають нашу роботу!
Кожна людина, що їде із провінції в Москву, прекрасно розуміє дві речі:
1. У Москві в нього набагато більше можливостей розбагатіти й
2. Щоб заробити гарні гроші й не повернутися з ганьбою й без штанів у рідне місто треба вертітися. Як та жаба, що впала в молоко, що не захотіла скоритися долі й потонути, а стала щосили борсатися й, зрештою, збила сметану й вибралася. Провінціали більше активні, тому що Москва - це їхній шанс, для когось єдиний, зажити повноцінним життям.
"Можна пробитися й стати багатим і знаменитим не тільки в Москві!, - обурюються москвичі, - Чому ж ви все ломитеся до нас?" Є, немає. По-перше, у провінції набагато більше сильні родинні й дружні зв'язки. Без знайомих тітки-дядька навіть на среднеоплачиваемую роботу важко влаштуватися. У Москві із цим легше. Моя подруга, менше місяця проживши в столиці, без праці влаштувалася секретарем на відому радіостанцію. Так її там ще й відговорювали: "У вас вище утворення, ви собі краще роботу знайти можете!"
Не сумніваюся, що незабаром вона дійсно знайде роботу получше. У Москві. У рідну глибинку вона вже точно не повернеться.
А по-друге й у самих головних, - заробітна плата! Недавно по телебачення повідомили наступні дані статистики: у Москві середня зарплата - 18600 рублів, а середня зарплата по країні - 5400 рублів. Користуючись тим, що я провінціалка, відкрию всім два "страшних секрети". Перший секрет: середня зарплата по країні зовсім не 5400, а набагато менше. У нас, у місті-мільйонері, народ заздрить, коли довідається, що в тебе зарплата 4000 рублів. І другий секрет, самий головний: якби кожній людині в його окремо взятому місті або містечку платили в середньому 18600 рублів на місяць, Москва спорожніла б у мить. І вітер свистів би по слабоосвещенним вулицях і проспектам, і гаишники смутно курили й нервово позвякивали дріб'язком у кишенях...Вони бандити!
Багато хто починають говорити про іногородні бандитські угруповання й діаспори, що окупували московські ринки, та й взагалі "москви". Про тих людей, які злочинним шляхом, за допомогою грошей минаючи всі препони на шляху до прописки й організації фірм, обґрунтовуються в столиці. Перевозять туди свої родини. Займаються нелегальним бізнесом. Торгують наркотиками, зброєю. Але причому тут всі провінціали разом узяті?
Судите своїх продажних чиновників, за допомогою яких просочується в Москву зло й свавілля. Стежите за тим, щоб міліція була непідкупної, щоб у паспортних столах не робили "липу" за більші "бабки". Як говорив Гліб Жеглов: "Злодій повинен сидіти у в'язниці", - а тому ніщо, крім покарання за недотримання законів, не може й не повинне перешкоджати освоєнню Москви іногородніми громадянами. Уже вибачите.Вони ведуть наших мужиків!
Ах, як москвички бояться й одночасно нехтують провінціалок! Лимитчици ведуть мужиків, варту! Ці безмозкі хамуваті дівки в дешевих колготках, готові лягти під кого завгодно, що йдуть по головах, зрештою, улаштовуються на престижні роботи, а потім і зовсім роблять кар'єру в Москві! Але головне - виходять заміж за самих гідних чоловіків! Самим не вистачає, а вони кращих ведуть!
Так думають, свідомо або підсвідомо, більшість москвичок. І ці страхи не необґрунтовані. Корінні москвички ледачі й мляві при виборі партнера для шлюбу. Для них, що особливо мають свою власну квартиру в Москві, більш ніж важлива матеріальна забезпеченість потенційного чоловіка. Я говорю не про всіх, але про багатьох.
А іногородні дівчини не настільки причепливі. Вони й у гуртожитку пожити можуть, і в подселении, і на окраїні міста. Їх не лякає ні далекість квартири від центра й місця роботи, ні вагітність і народження ребенка при відсутності своєї житлоплощі. Тому багато хто з них, ставши "дружинами солдатів", яких забракували московські подруги за низьку платоспроможність, через якихось 5-10 років перетворюються в "дружин генералів", викликаючи гостру заздрість у самі знаєте кого.
Таня, 30-літня москвичка, усе ще незаміжня. В 27 років у неї був реальний шанс з'єднати свою долю із чоловіком, що любить її до божевілля. Але в ті часи вона міркувала так: "Так, я розумію, заміж треба б, і дітей уже настав час заводити. І він такий милий, і любить мене, і на руках носить. Але йому вже 35 років, а він так і живе у квартирі на краю Москви. Друга година на електричці. І це все, що в нього є! От жив би він у центрі..."
Тоді вони розсталися по Таниной ініціативі. Тепер у неї є своя власна квартира, що купили їй батьки. І якби тоді, в 27 років, вона вирішила по-іншому, те зараз могла б жити в новій квартирі із чоловіком і ребенком, а квартиру чоловіка, до якої 3 години їзди на електричці, продати або здати в оренду, і крутиться, борсатися, збивати лапками сметану. Самої вставати на ноги, а не продовжувати сидіти на шиї в батьків.Москва - не гумова!
Не гумова, але чому ж тоді в ній усе вміщаються? Так тому що народжуваність із кожним роком падає - це раз. На одну народжену людину доводиться два померлих. Так що приплив іногородніх у Москву дуже навіть корисний. Москвичі самі біжать зі своєї гаряче улюбленої столиці - це два. Цілими курсами, групами після закінчення вузів зриваються колишні студенти і їдуть працювати й жити в Америку і Європу. Це називається "витоком мозків". Так і виходить, що ласим шматочком для провінціалів є Москва, а для москвичів - закордон. Майже як круговорот води в природі.
Не хочу вдаватися в політику. Всім і так зрозуміло, що Москва - це якась держава в державі, у якому рівень життя явно вище, ніж у більшості міст Росії. А раз існує такий порядок речей, і всім доводиться миритися із цією несправедливістю, те й москвичам теж настав час перестати презирливо морщити ніс, говорячи про приїжджі. Кожна людина прагне до кращого життя, хоче забезпечити майбутнє для себе й своїх дітей, і за законом він має повне право перебувати там, де йому дається така можливість. Ирина Трубачева
15.01.04
Стаття отримана: Жіночий журнал Клео.Ру
