Уже яку ніч мені перестав снитися той самий кошмарний сон: у чорному фраку, білосніжній сорочці й неодмінному метелику Бернард Шоу на крилах свого таланта возносящийся нагору й питающиеся не дати так легко йому покинути цей мир рогаті й корови, що мукають, замурзані й хрюшки, що скавучать, вечножующие кролики, дурні до непристойності кури й що намагаються стрибнути вище своєї голови півні. Вся ця збірна зграя-лійка ополчилася проти творця й навіть підписала пакт про перемир'я між собою в боротьбі за спільну справу.
У ті жахливі ночі я просипалася в холодному поті й готова була зрубати як капустину голову своєму мирно посапивающему улюбленому вегетаріанцеві, що повідав мені один раз історію про знаменитого англійського драматурга: "Один раз, коли Шоу не на жарт занедужав, друзі почали переконувати його хоча б пити м'ясний бульйон для підтримки сил і кинути своє "дуріння" - поїдання всього, що росте". Бернард із властивим йому дотепністю помітив, що в такому випадку за його труною підуть всі не з'їдені їм тварини, і це буде сама чудова процесія, що тільки бачили люди.
Зате вдень, щоб відбити в мене геть-чисто бажання пожевать власноручно приготовлену котлетку або впитися зубами у величезний бутерброд із салямі, милий серцю залякував мене, живописуя жахливі історії про лиходійство людей і беззахисності тварин. Наприклад, такі: у Туреччині є спеціальні ресторани, де можна покуштувати екзотичне частування й заодно продемонструвати свою "мужність". Столики тут мають спеціальне поглиблення, де поміщають маленьку мавпочку так, щоб голова залишалася на поверхні. Офіціант приносить відвідувачам невеликі молотки, якими вони б'ють мавпочку по голові. "Боротьба" триває недовго, але звірок у цей час випробовує жах і біль, він хапається своїми маленькими лапками-ручками за прути клітки, плаче й голосно кричить. Потім відвідувачі врочисто з'їдають уміст мавпячої голови. По переказі, поїдання мозку мавпи наближає людини до Бога. Є таке "блюдо" і в меню японських ресторанів...
Затаївши злість на свого вегетаріанця, я безжалісно попатрала вміст морозильника й набила його билинами й тростинами. І початку пускати на підлогу слинь, спостерігаючи як хтось із колег по роботі жує в перерву сєндвич або гамбургер. Я обманювала себе, відшукуючи натхнення в пучку кропу. Я грала в прятки із собою, уважаючи хлібці з отрубями відмінними ласощами. Я вмовляла свій шлунок не робити розходжень між ковбасним сиром і самою ковбасою. Я практично повірила, що вживання рослинної їжі рятує мене від необхідності, як стахановец, простоювати в плити: не треба жарити, ширяти, варити, коптити... Нарубала не перебираючи трави, полила пісним маслом, посолила й поперчила по смаку й похрустивай, перебиваючи дзюркіт страйкуючі без тваринних жирів шлунка. Тільки при всьому своєму піклуванні я так і не навчилася різноманітити свій зелений стіл, як це робила Наталя Рєпіна, дружина відомого художника. Вона кормила гостей, що приїжджали до її великого мужа, усякими блюдами з... СІНА! І ніхто з відвідувачів будинку Рєпіних возмущенно не відсунув тарілку: "Я - не козел, я цього не їм!"
Я взяла себе в руки й стала згадувати, хто з відомих особистостей ще був вегетаріанцем. Звичайно, тільки генії витримували знущання над собою: Єйнштейн і Лев Толстої! Письменник навіть милом користувався, звареним з рослин. А я чому не можу значитися хоча б останньої в цьому списку? Адже не кожне ім'я вносять на скрижалі історії, і якщо мені не вдалося написати кілька фоліантів прекрасного чтива або відкрити корисний людям закон, прославлюся запереченням м'яса й вихвалянням вівса, проса й гречки. Геть, зараз всі тільки й говорять про англійського селянина Фомі Парра, що дожив до 152 років, харчуючись тільки рослинною їжею. Він вступив у другий шлюб в 120 років, мав сина, що вмер в 127 років. Довідавшись про такого довгожителя, Карл I запросив селянина до двору, де той відразу ж помер від уживання незвичної для нього їжі й вина. Я ж не якась там Люська Безпрізвищна, брудна селянка, я - стовпова дворянка!
Я сказала спочатку ледве чутне, але згодом і категоричне "ні" жирній їжі. А мій "травоїдний" чоловік навчив мене деяким правилам, які цілком підходять для будь-якого типу харчування:
- Їсти потрібно намагатися в те саме час. Основний прийом їжі повинен доводитися на послеполуденние годинники, коли переварювання відбувається найбільше активно.
- Обстановка під час прийому їжі повинна бути спокійної й приємної. Не можна сідати за стіл у роздратуванні або хвилюванні, не коштує їсти за книжкою або в телевізора.
- Є потрібно не поспішаючи, жувати як можна довше. Важливо не кількість поглиненої їжі, а те, як вона засвоїлася. У шлунку обов'язково потрібно залишати вільне місце.
- Їжу потрібно є твід, розігрівати не більше одного разу.
- Пити краще до або під час їжі невеликими порціями, але не після.
- Важливо враховувати сполучуваність продуктів - скажемо, кисломолочні продукти, рис і інші злаки добре сполучаються з овочами. Але молоко з овочами й бобовими несумісно. Не можна змішувати кислі продукти із солодкими, а молоко - з кисломолочними продуктами або кислими фруктами.
- Фрукти потрібно намагатися їсти окремо й не вживати їх разом з овочами.
- Корисно поститися час від часу. Періодичне голодування дає відпочинок травній системі.
Але, видать, один раз той, кому покладене стежити за подіями на землі, побачивши мої мучення, змилостивився й... направив мого "овочу" до іншого пасовища. Придя ввечері з роботи й не спіткнувшись об розкидані в коридорі чоловічі черевики, я прямо направилася в спальню, на стільці й під ним у якій завжди в такому ж тільки зрозумілому чоловікові біс-порядку, валялися завжди інші речі. Але штанів, сорочки й краватки там теж не було. Шафа виявилася порожнім. А на кухонному столі красувався клаптик паперу з акуратно виведеним написом: "До вечері мене не чекай. І взагалі не чекай. Я люблю іншу жінку, а ти як і раніше можеш тріпотіти від заходу копченої курки".
Спочатку, звичайно, я дуже сильно розбудувалася. Знову провела чищення холодильника. Розбила пари тарілок з подарованого нам на весілля сервізу. Наридалась у трубку телефону, описуючи кращій подрузі, який Лешка негідник і мерзотник. Все-таки я любила його! А потім, пригноблена горем,, щоб відомстити за всі мої вегетаріанські мучення, пішла в найближчий "Макдональдс" і влаштувала собі свято живота! Світлана Лобанова
10.12.01
Стаття отримана: Жіночий журнал Клео.Ру
